шо я вам скажу за Міхо-мітинг:
1. кацапи не концентрували на ньому увагу
2. кацапи показали несвіже відео = тобто навіть не послали туди групу з камерою (на вечір щось з Ю-тюба скачають)
3. показували коханівського з його дебілами - потратили 6-8 хв (ще й анонс за 20 хвилин зробили перервавши фільму про афган і русофобію)
Павло Бондаренко
ПРО ЗАЛІЗНІ ПАЛЬЦІ НА ДУПІ
(тіпа есе)
Вулицями Києва крокує нанависть.
Ненависть не до влади - влада то таке. Так само 40 років ці ходячі трупи ненавиділи Брєжнєва, 30 років тому ненавиділи Горбачова и згадували, як гарно жилося за Брєжнєва. Потім ненавиділи Кравчука і тужили за Горбачовим. Потім були Кучма, Ющенко, Тимошенко, Янукович...
Зараз ненавидять Порошенка і згадують про "юліну тисячу". Справа звична.
Ні, тут все набагато страшніше. Вони ненавидять себе. Своє тупе, нікому не потрібне життя. Діти виросли - добре, якщо раз на місяць зателефонують. Здоров`я і молодість залишилися в "совку".
І трусяться руки та губи від образи та ненависті: хай все іде під три чорти! Якщо в мене життя пройшло - хай в цих, хто на машинах і в джинсах; молоді, здорові й сильні - хай і вони живуть, як ми. Бо де ж справедливість?!
Спораведливість, як її вони розуміють.
Нехай буде все так, як тоді!
Їм дійсно тоді гарно жилося. Бо тоді не жрачка була головним. Тоді хотілося і моглося сношатися, пити горілку, ганяти на мотоциклах і мопедах, знову пити горілку, або "Три сокири" і знову сношатися. До ранку.
Я просто згадую, як ми жили у злиденні 90-ті. Турецька шоколадка "Юлкер" на побаченні - найдорожчий подарунок. Спирт, розведений з водою і зафарбований "Юпі". Намет на березі річки. Тоді було не в лом їхати 2 години в спекотній електричці, а потім ще годину тягти важезний наплічник.
Тому, що поряд молоде гряче тіло, а попереду 2-3 дні пустощів, любощів, купання, шашличок з курки (на свинину немає грошей) і пісні до ранку під розведений спирт, плавлений сирок і варене куряче яйце.
Озираєшся туди і...
Хіба не хочеться повернутися, скажіть чесно?
Мені - хочеться. Лише тому, що там - молодість.
Так само і вони. Іде бабця років 60. Юність залишилася там, де Лєнін був вічно молодий. Вже не побігаєш і не пововтузися в кущах з гарним мускулястим хлопцем, щоб аж синці на дупі від залізних пальців.
Та ось він, шкандибає поряд, у старих, мов Краткая історія ВКП(б), штанях. Лиш в руках не червоний прапор, а якийсь кольоровий. Зрештою, він навіть не знає, що то за прапор. Дали - він і несе. Як 40 років тому.
Тільки пальці в нього давно не залізні.
40 років тому, він після першотравневого параду брав подругу, друзів - і на природу. А зараз отримає 200 гривень і - додому. До телевізора. Бо після сьогоднішнього маршу спину не розігнеш.
Раньше были времена,
А теперь мгновения.
Раньше поднимался Он,
А теперь- давление...
Насправді вони ненавидять себе. І увесь світ за те, що він рухається вперед, а вони - до могили. За те, що прогорбатили своє життя даремно. За те, що там - у 70-х до могили було так далеко і вони не замислювалися над тим, хто і як їх грабує...
Геть Порошенка! Гройсмана на палю!
Депутатів розстріляти!
А насправді, це персоналізація ненависті. Важко зізнатися, що ти ненавидиш світ і себе в ньому. Набагато зручніше ненавидіти когось конкретного. Хтось тобі винен, що ти кретин, який чверть сторічя голосував за тих самих комуняк, всих цих кравчуків-кучмів-плющів-януковичів.
А ще зручно ненавидіти сусіда. За будь-що. Ви бачили цих бабусь в магазинах, які штовхаються і сичать, бо ви знавеснілі їм уже тим, що у вас в корзинці зайвий шмат сиру?
Це страшно, коли баших їхні очі. Ні краплі думки. Ні грана розуму. Сама люта ненависть. Аж шкварчить.
Прийшла старість. І жодними таблетками не заміниш молоде серце і перманентну потенцію. Та й грошей немає на таблетки. Все залишилося там. В минулому.
І треба увесь світ потягти з собою в могилу.
Ненависть крокує Києвом.
Дай їм волю - розірвуть.
За кіло картоплі.
За спогади про залізні пальці мускулястого хлопа на дупі.