Обговорення війни расії проти України

Сьогодні султан летить в Санкт-Петєрбург, де буде старатєльно облизувать Хуйла – об’язатєльна процедура, яку восточні дєспоти роблять всякий раз, перед тим, як іспользувать врага по назначенію. С етой целью, например, султан широко улибаясь пообіщає Хуйлу всячеське содєйствіє в строїтєльстве Турецького потока, право фінансування якого благородно оставить Хуйлу.
Потом Ердоган наверняка заявить на прес-конференції, шо турецькі курорти ждуть не дождуться російських гостєй, для яких все там буде по висшому розряду. Хуйло довольно скаже “спасіба”, не вникая в подробності, шо вигоди від такої “уступки” Ердогана йому вообще ніякої, бо вона означатиме переливання валюти з Росії в султанську казну.
Цим восточна щедрость султана не органічиться, Ердоган пообіщає Хуйлу всячеське содєйствіє і в воєнной операції у Сирії - операції, в якій заінтєресована Туреччина, но яка ніяким боком не нужна самій Росії. І весь смисл якої для Хуйла зводиться до ілюзії велікодєржавного велічія та в надєждє, шо його похвалять США. А от султану побомбить своїх врагов у Сирії руками Хуйла очінь даже вигодно. От він і буде Хуйла туди завлєкать, соблазняя славой мірового полководца і прочими приторними рахат-лукумами. Ердоган Хуйлу даже проліви откриє, пообіщає не збивать бомбардіровщики і поможе з транспортіровкой войск в Сирію. Ну шо ж, туда їм і дорога. Всьо же лучше, чим стовбичити в Ростовській області і Криму.
Старатєльно облизавши Хуйла Ердоган візьме його под локоток і поведе за шторку, шоб обсудить наіболєє інтєресующий його щекотлівий вопрос – шоб Хуйло в обмен на вишеназвані “уступки” злив йому курдів. Хуйло сначала кокетліво пручатиметься, намагаючись ще щось вициганити з-під Ердогана і султан, тяжко зітхаючи, ніби відриваючи від серця, пообіщає відновити в Росію експорт помідорів. “Турецькі помідори” – краєугольний чинник современних російсько-турецьких отношеній, обладаніє якими давня еротична мечта Хуйла. Тут він вряд лі устоїть і два придурка, которі вообще не розбираються в реальній політиці, вдарять по рукам.
Вийдя под ручки до преси “друг Тайїп” і “друг Владімір” сообщать не набагато розумнішим за них журналістам, шо дві страни договорилися наростити двосторонній торговий оборот до 100 млрд. долларов – красіва цифра, яка ще довго гулятиме на шпальтах росіських та турецьких ЗМІ вводя людей у заблуждєніє. Бо мало хто вникатиме в суть цієї цифри, яка вряд лі буде колись досягнута. Оскільки не та тепер ціна газу, і покупатєльна способность дорогіх росіян давно вже не та. Отже сьогоднішні обніманія-лобизанія Ердогана з Хуйлом – класичний образчик попитки наївного шантажа Запада со сторони ситуативно об’єднавшихся міжнародних придурків.
Чого придурків? Бо Ердоган, відімо, всерйоз не розуміє, шо Хуйло йому курдів не зіллє. Хоть би й дуже хотів. Сам-то Хуйло догадується, шо курдський вопрос внє його компетенції, но давно і настирно дєлає вигляд, шо “хочу солью курдов, нє хочу – нє солью”. Рано чи пізно, коли дойде до діла, а діло не продвигатиметься, подозрітєльний Ердоган вирішить, шо “друг Владімір” його кинув. І дуже обідиться. Но Хуйло тоже обідчивий, розпсіхується і буде ісступльонно давити турецькі помідори бульдозерами. В общем, тут главний вопрос – хто встигне обідитися першим. А в Лукашенка задача не упустить цей момент та нажиться на поставках в Росію і помідорів, і бульдозерів.
Таким образом, теперішнє остязаніє між Хуйлом і Ердогнаном в компліментах дуже скоро плавно переросте в соревнуваніє хто кого крепче обідить. І хто перший добіжить до США, зажав в потном кулачке скальп врага.
Вообще, дід констатує удручающе падіння уровня моралі в средє современних нам царів і султанів, раньше такого не було. Вірніше, було й не таке, но тоді хоть якісь прілічія соблюдалися. А щас, оті Ердоган з Хуйлом, начиталися Макіавеллі і прочої херні, мнять себе хитровижученими політіками та великими історичними персонами. Але обидва закінчать свій трудовий шлях приблизно однаково - екскурсоводи тицятимуть указками в їхні обрамлені дорогими рамками скальпи, які висітимуть на стіні в фойє Білого дому.
Бо якшо європейці гидливо зморщившись стараються держатися від тих аморальних типів подалі, то американці наблюдають за плотськими утєхами Ердогана і Хуйла весьма вніматєльно, довольно потираючи руки. Взагалі, американці, то такі ріб’ята, які отстраньонно наблюдать не люблять і наверняка на якомусь етапі втрутяться. Вопрос лише, на скільки ходов вперед прощитали вони дальнєйші собитія. Але Керрі зараз собирається в Анкару і думається, не просто, шоб покурить із султаном кальян.
Тєм временєм, в самій Сирії ситуація розгортається совершенно не так, як мічтав Хуйло – малєнькой победоносной войни там не вийшло. Влізши здуру в сирійський капкан Росія там прочно ув’язла, даруючи бойовикам і тірарістам чимало радісних хвилин спостерігання за падінням російських вертольотів, “которих там нєт”. План закріпити режим Асада дальок від реалізації, асадовська блокада Алеппо прорвана, опозиція готовиться до вирішальної битви за це місто, концерт Ралдугіна в Алеппо отміняється. Можна собі уявити як Асад зараз наярює всі ізвесні йому телефони, умоляючи Хуйла послати в Сирію 100500 нових юнітів для спасіння його сраки. Чи пошле Хуйло нові войска – сказати складно. Йому цього дуже не хочеться робить, но так откровенно зливать Асада тоже не хочеться. Ще й Ралдугін умоляюще дивиться із сльозами на глазах та судорожно обнімаючи віолончель. Шо дєлать?..
Тим часом в Україні шото скучно, особих собитій не наблюдається, все якесь мікроскопічне, із жизні інфузорій-туфелєк. Но якщо на ті собитія довго дивитися в мікроскоп, то може скластися ілюзія їхньої огромності. Так, нєкоторе пожвавлення в жизнь фейсбуку внесло сообщеніє про недопокушеніє на Плотніцького. Тему цю обсмоктали, многі ожидали, шо Савченко поздравить Плотніцького з чудєсним спасєнієм, но вона як обично граждан розчарувала і цього не зробила. То гражданє і втратили до Плотніцького всякий інтерес, но не до Савченко. Їй, однако, зараз не до того – Надія зараз убедітєльно демонструє правильність латинської приказки “Sic transit gloria mundi”, наполегливо доказуючи, шо всємірна ізвесность вполнє може допомогти поднять на ноги величезні маси граждан і собрать на Банковій цілих сто чоловік. Зараз там людей ще менше, кажеться наблюдающих журналістів і просто прохожих більше, ніж прибічників Савченко. Ну шо ж, вона сама упорно до цього йшла і мусимо визнати, що мало кому в історії вдавалося досягти такого блискучого результату за такий рекордно короткий час. Дідусь зовсім не злорадствує над Надією, просто констатує, що буває з політиком, який упорствує в нерозумінні хто він, де він, з ким він і проти кого він. І в якого винуваті всі навколо, лише не він.
Вишеупом’янута латинська приказка, однако, добре відома старшим поколінням українських політиків, наприклад, Кучмі. У якого сьогодні день народження, но шото валу поздравлєній на його адресу від благодарних граждан не наблюдається. Хотя в билиє времена в цей день до нього вистраювалися дліннющі очереді. І Ющенка 23 лютого мало хто поздравляє, разве шо близькі йому люди. 9 липня тоже пройшло якось малопоміченим, Януковича якщо і згадали, то парочкою обідних фотожаб. Пороха ж 26 вересня поздравлять канєшно. І в кабінєт до нього очереді стоятимуть, і даже в фейсбуці наверняка будуть несміливі репости з квітами. Но це не щитається, бо поздоровлення дєйствующому президенту справжніми вважатися не можуть. Треба так працювати в должності, щоб тебе з днюхами після відставки вітали, а не під час перебування при власті.
От в Угорщині, наприклад, був такий президент Арпад Гьонц. І діда Арпада всенародно вітали і після відставки, коли старий доживав собі в селі, на пенсії. Бо Гьонц був не лише політиком мудрим, но і людиною хорошою. А люди це дуже тонко відчувають.
Тим часом в Ріо продовжується Олімпіада, вчорашній день приніс нам перші дві медалі і це чудово – щиро вітаю Сергія Куліша та Ольгу Харлан. От їхнім батькам мабуть приємно.
Сохраняєм бадьорий бойовий дух, держим кулаки за полонених, всячеськи допомагаємо Армії та ведемо здоровий спосіб життя.