ми у своїй позиції були непослідовні, - міністр економіки ФРН Хабек
Привіт, світе! Я-Україна!
Я знаю, ти зараз дивишся на нас. Дивишся наляканими очима Польщі. Нерішучими жестами Франції. Прорахованими кроками Німеччини. Знервованими вигуками Латвії. Скептичним посмикуванням Угорщини. Розслабленим мугиканням Італії. Німою мовчанкою Ізраїля. Далекими вигуками США і Канади. І очима сотні інших країн...
Дивишся ніяково. Часто опускаєш погляд...
Особливо, коли ми закриваємо собою наших дітей під час чергових ракетних атак. А коли таки наважуєшся підняти очі, дивишся вражено... Озираючись один на одного: чуєш, що то за така Україна? ЇЇ поливають градами, а вона стоїть! ЇЇ криють крилатими ракетами, а вона стоїть! ЇЇ звідусіль топчуть танками, а вона стоїть! Їй прямо кажуть "айм вері сорі енд діплі консьорд бат...", а вона-"тю, ну як знаєш, я пішов збивати літаки". Їй пхають межи очі ядерну кнопку, а вона сміється і колотить бандерівське смузі...
Світ не дихає, світ панічно скуповує йод, а вона стоїть! З якої такої сталі ця Україна? Що такого було в молоці матері? Чим таким годують цих воїнів тисячі волонтерських рук? Знаєш, світе, а ти справді не знаєш. І ми теж, напевно, не знали по-справжньому донині. Не знали, що в нас є така сила. Така міць. І така любов. Завжди була. Просто лежала під руїнами совка, руського міра, пір'ям голубів миру і гіллям дерев любові. Лежала й чекала, щоб вибухнути. Та не страхом. Страх-це те, що нині відчуваєш ти, світе. А ми відчуваємо дещо інше!
Ми відчуваємо лють. За кожну вбиту дитину. За кожну понівечену долю. За кожне спалене місто. За кожну зруйновану мрію. І ця лють дає нам сили. Ми відчуваємо свободу. Вперше! По-справжньому! Так гостро і сильно. Голу, вразливу і водночас таку потужну свободу. І вона дає нам сили! Ми відчуваємо любов. Ох, як же ми відчуваємо любов. Коли немає своїх і чужих. Коли всі максимально рідні. Коли мільйони рук методично викладають шлях до перемоги кожен на своєму місці. І ця любов дає нам сили!
Тому, світе, не бійся. Ми на сторожі. І якщо ти раптом соромився запитати, ми скажемо самі: так, весна прийде, і вона буде жовто-блакитна!
Незалежно від того страшно тобі чи ні...
Іванович. Не бандерлог!