Дмитрий Сердюков
Вообще странно, что власть не хочет бороться с коррупцией и назначает Балчуна и Супрун. Странно, что власть всё разворовывает, но при этом массово строит дороги. Странно, что власть захватила всё медиа пространство, но представлена в СМИ меньше всего. Странно, что власть уже больше трёх лет не использует "популярные в народе" рецепты спасения страны от развала и страна не только не развалилась, но и стала сильнее.
Это наверное какая-то шизофрения, когда ты не хочешь что-то делать, но делаешь. Как например многие наши борцуны с коррупцией, не хотят пиз*еть, но постоянно пиз*ят.
Олександр Пасхавер
Особисто у мене ніяких особливих сподівань на ці три роки не було. Але вони були у громадян
Для початку про головну невдачу. Відразу зазначу, що кажу не про президента, а про країну в цілому, адже президент не єдиний представник влади. Він не абсолютний монарх – його повноваження досить обмежені. Хоча простий громадянин і не хоче в це вірити.
Головне, чого за ці три роки не вдалося досягти – зростання економіки. Економіка припинила падати і дуже повільно почала зростати в 2016 році. Але в першому кварталі 2017 року ситуація вже дещо гірша.
На жаль, економічні проблеми болісно і боляче сприймаються громадянами. Але особисто мені важко уявити, щоб у країні, де йде війна, почалося бурхливе зростання економіки. Хоча багато хто каже: «Яка це війна?» Мовляв, мертвих мало. Але війна – це не тільки поранені й убиті. Війна – це концентрація сил, сковування всієї країни на якусь небезпеку.
Тому війна йде, навіть якщо людей вбивають відносно мало. А під час війни зростання економіки – досить складна річ. Адже справа навіть не стільки у війні, скільки в мілітаризації. Мілітаризація вимагає значних витрат, що забирає кошти у цивільного сектора. Потрібно пробувати повторити фокус Ізраїлю, коли така ж бідна країна, і, до речі, досить корупційна, зуміла поєднати мілітаризацію з інноваціями. Ставши, таким чином, і могутньою військовою державою, і розвиненою країною. Правда, громадяни Ізраїлю тоді були неймовірно мотивовані. Та й процес тривав не три роки, а десятиліттями, тому порівнювати досить складно. Так чи інакше, в Україні цей шлях поки що не простежується.
Ми стримали ворога. Ми, можна сказати, його навіть перемогли, якщо співвідноситися з його планами
Особисто у мене ніяких особливих сподівань на ці три роки не було. Але вони були у громадян. Вже через півроку після появи нової влади, українці почали запитувати: «Чому немає розквіту, чому досі корупція?» Це стосується і очікувань щодо тривалих соціальних процесів. Це, звісно, дитячість, я б навіть сказав неадекватність. Ніколи не буває так, щоб очікування повністю збігалися з реальністю.
Тепер про видатні досягнення:
Ми стримали ворога. Ми, можна сказати, його навіть перемогли, якщо співвідноситися з його планами. В країні, розгубленій екстремальними умовами, ми зберегли соціальний мир.
Ще одне видатне досягнення, яке говорить про нас, як про організований народ – ми зуміли розмістити 1,8 мільйона внутрішніх біженців. І нічого схожого на те, що діється з біженцями в інших країнах, у нас не відбувається.
Якщо говорити персонально про пана Порошенка, то, на мій погляд, реформи йдуть під його тиском. І я це спостерігаю фізично, оскільки буваю практично на всіх засіданнях Національної ради реформ, і бачу, як президент тисне на виконавців. В результаті, практично всі представники міжнародних організацій – наших донорів – кажуть, що за ці три роки зроблено більше, ніж за 23 попередніх роки.
Що за ці роки справило на мене найбільше враження? На жаль, не поліпшення підприємницького клімату. Найбільше вразило нарощування антикорупційної діяльності. На тлі безперервних розмов про те, що нічого не робиться, розгорнута небачена інфраструктура. Я розмовляв з представниками інших країн, про те, яким чином ця інфраструктура працює в їхніх державах, і вони говорили, що потрібно приблизно 5-7 років для початку злагодженої роботи.
Сьогодні у нас вже ведеться переслідування перших осіб. Це сталося навіть швидше, ніж я очікував. Мені кажуть: «Толку з того, що ви граєте в ці переслідування, якщо ви не можете їх посадити». Але це вже процес зміни суддівського корпусу – болісний і складний процес, який ще не вийшов на вирішальну стадію. Він теж триватиме кілька років.
Головне досягнення президента – зміна обличчя країни з допомогою реформ. Є дуже простий показник реальності цих реформ. Коли велися переговори про безвізовий режим, єврочиновники, що висунули нам сотні умов, навіть не припускали, що ми їх виконаємо. Вони враховували слабкість нашої країни, її постреволюційний стан, конфліктність, яка неминуча після революції. Але ці сотні умов були виконані. Я думаю, що це викликало здивування тих, хто висував ці умови. Отримання безвізового режиму країною, яка воює – це безпрецедентно. Для мене це стало інтегральною характеристикою роботи президента.
В чому значення цього безвізового режиму? Ми повертаємося до дореволюційного стану, коли навіть студенти могли проводити канікули, подорожуючи Європою. Це зіграє революційну роль у збільшенні кількості людей, що підтримують цей шлях. Безвіз – шлях, який змінить філософію виживання, що так нам заважає.
