ладно, забыли. но ты украинский подтяни.
Який привіт, такий і відповідь.
відповідь,українского полу. тому - вона.а привіт - это твоя хрень москадьская. нет такого слова
,
ганьба тобі Кирило-вчи мову
привіт-ВІТАННЯ (усно чи письмово передані слова, які виражають доброзичливе ставлення, дружні почуття тощо), ПРИВІТННЯ, ПРИВІТ, УКЛІН, ПОКЛІН, ПОВІТАННЯ розм.; ПОЗДОРОВЛЕННЯ, ВІНШУВАННЯ, ГРАТУЛЯЦІЯ зах. (з певної нагоди); АДРЕС (письмове звичайно розширене з нагоди чийогось ювілею); ОВАЦІЯ (бурхливі оплески із схвальними вигуками); САЛЮТ (урочисто - пострілами). Тим часом моя товаришка побачила мене у вікно і вибігла на ґанок з голосним радісним вітанням (Леся Українка); Наші всі шлють вам привітання й пишаються вами, як рідним сином (Ю. Яновський); Повз Черниша пробіг схвильований Козаков. - Привіт молодшому лейтенанту! - гукнув він на ходу (О. Гончар); - Ви не помилились, я привезла уклін від Яремчука (І. Цюпа); Не почув Валентій вже тепла в повітанню (І. Франко); Шульга знав про це
клиника. я тебе такого суржика могу натарабанить вагон и тележку. но я рад, что тебя в вике не забанили. кстати, чтоб было понятно - там любой дятел может на клаве постучть. но это не постулат и не аксиома
Я згоден, клініка для знавця укр. мови і суржика.
Натарабань тарабанщик.
І я не просив тебе ділитися зі мною своїми дятловим досвідом на клаві постукать і своїми знаннями з вікі.
А для тарабанщиків тупих можу порадити -Академічний тлумачний словник (1970-1980).Ось там найдеш це слово.
Хоча напевно дятлам не потягнути Академічний тлумачний словник.
Осип Маковей – Привіт Україні
1897 рік
Вітай, дорога Україно моя!
Чи дужа ти, нене, здорова?
Пропали і воля, і сила твоя,
а все ж ти й сьогодні чудова!
От гарно, що раз довелося мені
до тебе навідатись, нене, — гей-гей!
хоч не давнім свобідним шляхом,
а з жовтим пашпортом в кишені!
Так нас розділили граничні стовпи,
жандарми, солдати і варти,
що вже українці не знають, хто ми,
а ми про них відаєм з карти.
Як се нагадаю, то сльози течуть,
та гріх проливати їх марно:
най плачуть уже українські співці,
вони то уміють прегарно…
Та як же живеться, Вкраїно, тобі?
Ні вітру від тебе, ні хвилі!
На турка збираєшся, може, іти,
чи вже й говорити не в силі?
Прийми мене, мати: я рідний твій син,
редактор з-над синього Прута;
не бачив я досі тебе ані раз,
писав про тяжкі твої пута.
Вся сила моя і вся слабість моя —
сталеве перо і чорнило;
списав я паперу вже скрині цілі,
аж людям читати немило.
А все лиш про тебе, Вкраїно моя,
про тебе, заплакана мати;
все думав, де взяти тобі хустинок,
щоб мала чим сльози втирати.
Не плач, а радій, що не маєш ти ще
своїх редакторів з чорнилом,
а то як списали б тебе ті пани,
не вмитись тобі уже милом…
Не плач, Україно, і в горі-журбі,
не плач над Дніпром і над Доном,
бо ми як зачуєм твій плач, то й собі
ревем, як воли, за кордоном.