Павло Бондаренко
1 Std ·
Ну, на Тимошенко вже ніде проби ставити і те, що Вана несе інакше як істерикою не назвеш - час іде, країна міцнішає, шансів на державний переворот все менше, а до виборів далеко: за 2,5 роки й економіку піднімуть трохи, і з Донбасом, дай Бог, розрулять.
Головне - скоріше за все РФ або не стане як єдиної держави, або там кардинально зміниться політичний режим, або Кремль стане настільки злиденним, що вже не зможе фінансувати бозевільні прожекти Юлі щодо здобуття диктаторської влади в Україні.
Звідси та маячня, що її несе Юлія Володимирівна. Ставка вже на відверто тупих "ватників", колишній електорат комунстів та упоротих "гомо совєтікусів". Які, не замислюючись, 4 листопада, в День Росії(!) повалять на черговий "майдан" за дешевими тарифами і "доларом по вісім".
Але убийте, не можу зрозуміти тих людей з числа патріотів і власне, не настільки вже неосвічених та достатньо розумних, котрі продовжують кричати "зрадавсьопропало". Тих, хто палаючими очима дивиться як Юля обіцяє. Обіцяє фермерам і ракетобудівникам; пенсіонерам і військовим; вчителям і металургам.
Дивлюся я на все те і поринаю в спогади про не таке вже й далеке минуле.
Як луганчанин я скажу вам, коли було "всьопропало". Коли наприкінці березня 2014 року за Вергункою, у 7 км. від російського кордону стояли наші війська - два десятки іржавих БМП, що розвалювалися на ходу. Дві з них тягли на буксирі. Наші мужики каністрами возили соляру, бо баки БМП були сухі.
Коли солдатики біля тих БМП (наприкінці березня!) трусилися від холоду, бо не мали бушлатів. А з харчів - 250-грамова банка рису на двох. І в руках - звичайний пластиковий пакет в якому усе солдатське майно. Наші жінки годували їх салом та пиріжками і несли ковдри та старі куртки, аби хлопці вночі насмерть не замерзли.
А за спинами цих солдатиків на двох десятках БМП - нікого. Аж до самої Полтави - жодного танка боєздатного. І сіре обличчя капітана: "Протримаємося, може з годину, а там..."
І демонстрував два ящики набоїв та кілька снарядів до допотопної гармати БМП. Все, що було на цілу роту.
А по той бік Сіверського Донця вже стояли танкові колони й чекали команди на "миротворчу місію". І в мене у передпокою зібрана сумка. А мої дівчата, які раніше ніколи не цікавилися політикою, сиділи о 11 вечора перед телевізором і плакали.
А я на балконі курив сигарету за сигаретою, чекаючи чим увесь цей жах закінчиться - прямою агресією чи масовою різаниною, яку влаштують бойовики, що шастали Луганськом разом з ментами і не знав що робити - податися самому до лісу і гарантовано залишити дітей сиротами та ще й бомжами, чи витягати родину. І куди витягати, якщо в Харкові, Дніпрі. Запоріжжі, Одесі - практично те саме, що в Луганстьку і от-от під охороною ментів до виконкомів зайдуть місцеві пушиліни та гіркіни.
Отоді було "всьопропало". І я, чесно, досі не знаю, яким чином Україна встояла. Як не впало, мов перезріле яблуко, усе Лівобережжя до рук ВВХ. Як не обвалилася економіка. Як не гухнули у безодню фінанси.
Напевне, Вишній нас береже.
Отож, хто хоче, нехай пускає слину від обіцянок Тимошенко. Вона і молочно-коньячні річки пообіцяє з кисельно-ковбасними берегами, і газ безкоштовний, і долар по вісім. Аби лише до влади дорватися.
Я не хочу.
Бо дуже добре пам`ятаю, як молочні річки обіцяли луганчанам і донетчанам Пушилін, Дейнего, Захарченко, Пургін, Плотницький: дайте нам владу і все у вас буде: і газ дешевний, і пенсії та пашпорти російські, і ковбаси досхочу. Лише тільки дайте нам владу...
Бо знаю: лише важка праця і час; час і важка праця дає заможне і безпечне життя. Буде ще багато поганого. Безліч помилок і купа злочинців при владі та біля влади ще довго дерибанитеме країну. Але іншого виходу в нас немає, аніж пройти і через це. Як пройшли через "Руссакую весну" на Донбасі, Іловайськ, Дебальцеве. Як пройшли через загрозу дефолту і клінічну смерть економіки.
Обіцянками Юлі Володимирівни ситий не будеш...
Щиро ваш "порохобот"
ПАВЛО ПАВИЙ (Бондаренко).