Обговорення війни расії проти України

Для тех, кто не в курсе, МТ-ЛБ (многоцелевой транспортёр (тягач) лёгкий бронированный) – плавающий бронетранспортёр, созданный для транспортировки (перевозки) людей и грузов, также широко используется в роли артиллерийского тягача (в некоторых частях используется для перевозки личного состава мотострелковых подразделений). Однако используется не только как тягач, а имеет следующие модификации:

– МТ-ЛБР6 – бронетранспортёр на шасси МТ-ЛБ (вооружение: одноместная башня с 30-мм автоматической пушкой ЗТМ-1 со спаренным 7,62-мм пулемётом КТ-7,62, дымовые гранатомёты системы 902Б "Туча"; защита: разнесённое бронирование и кевларовый подбой, ходовая часть прикрыта противокумулятивными экранами);

– МТ-ЛБР7 – БМП на шасси МТ-ЛБ (вооружение: боевой модуль БМ-3 "Штурм" с 30-мм автоматической пушкой ЗТМ-1, спаренный с ней 7,62-мм пулемёт КТ-7,62, две пусковые установки ПТУР 9М114М "Конкурс-М", 30-мм автоматический гранатомёт, дымовые гранатомёты; защита: разнесённое бронирование и кевларовый подбой, ходовая часть прикрыта противокумулятивными экранами);

– МТ-ЛБМШ – БМП на шасси МТ-ЛБ (вооружение: боевой модуль "Шквал" с 30-мм автоматической пушкой ЗТМ-1, спаренный с ней 7,62-мм пулемёт КТ-7,62, две противотанковые управляемые ракеты (ПТРК) "Барьер", 30-мм автоматический гранатомёт, дымовые гранатомёты);

– "Положение-2" – разведывательный автоматизированный звукометрический акустический комплекс "Положение-2";

Читайте также: "Укроборонпром" доставил в Таиланд очередную партию танков "Оплот". ФОТО

– МТ-ЛБ-Т-23-2 – МТ-ЛБ с ЗУ-23, оснащённой бронещитом и новым прицелом, вариант модернизации, предложенный ООО НПК "Техноимпекс", демонстрационный образец представлен 21 сентября 2015 на выставке "Оружие и безопасность-2015".

Собственно, МТ-ЛБ это не только тягач, но и весьма кусачая животинка, при правильном подходе к её фаршировке. И лишней лишняя мотолыга не будет, тем более новая, а не давно уже выработавшая свой ресурс. А потому нельзя не порадоваться за такое известие и с нетерпением ждать спуска первой и в масле... главное, чтобы не получилось так, как с "Оплотами", три года их ждали, говорили-обсуждали, а в итоге – обойдемся "Булатами".

zloy_odessit

Михаил Крутихин
Семинар в ИМЭМО под названием «Нефтяной сектор России – особенности развития и перспективы» мне совсем не понравился. Авторитетные, вроде бы, деятели устроили плач по отрасли. И тут плохо, и тут хотелось бы лучше, и тут неудовлетворительно.
Я вынес два часа этой иеремиады, а потом вылез с требованием объяснить: что все-таки будет с нефтедобычей в России, если описанное положение сохранится. А оно сохранится. Вопрос адресовал Александру Владимировичу Соколову из «Петротеко». Он подтвердил, что добыча с 2020-22 годов начнет падать примерно на 10 млн тонн в год, если судить по состоянию ресурсной базы.
Другим участником семинара, который смог сказать хоть что-то интересное, стал бывший министр энергетики Виктор Иванович Калюжный. Он прямо заявил, что никаких улучшений при сохранении «вертикали власти» (то есть Путина) ждать не стоит. И стал разоблачать вранье министерских чиновников.
По его словам, в отрасли «у нас полный провал». Добыча упадет с нынешних 540 млн тонн до 400 млн тонн к 2020-22 годам. Коэффициент извлечения нефти (КИН) в России на самом деле не 27% от запасов, как официально считается, а 18%. И в последние годы восполнение добытой нефти приростом новых запасов составило не 100%, как утверждают, а всего 24%.
Никто с ним не спорил.

Я люблю вставать рано. Когда на востоке только лишь светает. И в самый сильный мороз,и в ливень все же выхожу на улицу, хоть на пару минут. А сейчас тем более, весна)))! Здорово смотреть за пробуждением природы, ловить моменты весеннего утра. Так и сегодня...
Смотрю, к часовому подошла пожилая женщина, постояла и немного дальше отошла. А затем перекрестила здание, где расположены казармы и поклонилась. Конечно я подошла к ней:
-Спасибо Вам, здесь это в редкость.
Сказала я этой женщине. А в ответ услышала:
-Я с Горловки. Вот приехала в Бахмут, скупиться...Деточки, как же мы Вас там ждем, родные!!! Очень ждём и низкий поклон Вам. Берегите себя, мы молимся за Вас. Там в том дурдоме. Сегодня снова обратно туда...Не скоро приеду, денег не хватает. А сюда как выезжаю.... Надышаться не могу Украиной!
Обняв меня, она села в маршрутку и уехала....В окупированную Горловку. А я даже имя не спросила. Береги Вас Бог, женщина с Горловки и низкий Вам! поклон за веру и надежду.

Доброе утро,друзья!!! Для меня оно сегодня-Доброе!

Придністровський конфлікт був організований керівниками колишнього Радянського Союзу приблизно з тією ж метою, з якою Росія організувала конфлікт на Донбасі. У Молдові сильні позиції були у прихильників незалежності. Поряд з країнами Балтії та Грузії це була ще одна радянська республіка, яка не бачила свого майбутнього в Радянському Союзі задовго до серпневого путчу 1991 року. І тоді в Кремлі вирішили шукати у таких республіках «слабкі місця». Для Молдови це було Придністров’я, кілька районів з переважанням українського та російського населення. Із них і зліпили нову «республіку», яка виступила за збереження СРСР. 19 серпня 1991 року лідери цього безглуздого утворення підтримали ГКЧП, а керівництво Молдови – російського президента Бориса Єльцина. Здавалося, що після поразки путчистів питання відновлення територіальної цілісності Молдови вирішиться саме собою. Керівники сепаратистів були заарештовані в Києві. Не вистачало тільки спеціальної операції молдовських силових структур для знищення сепаратистського гнійника і відновлення територіальної цілісності країни.

Але коли ця операція почалася, виявилося, що керівництво нової Росії не збирається відмовлятися від імперіалістичної політики своїх радянських попередників. На боці сепаратистів виступили загони Радянської Армії на чолі з генералом-шовіністом Анатолієм Лебедем. У Тирасполь підтримати сепаратистів приїхали прихильники шовіністичної політики в керівництві Росії – віце-президент Олександр Руцькой і радник президента Сергій Станкевич. Росія вже тоді фактично окупувала частину молдовської території, а президент цієї країни Мірча Снєгур підписав угоду про принципи врегулювання збройного конфлікту в придністровському регіоні Молдови. Іншим підписантом, між іншим, виступив президент Росії Борис Єльцин. Глава придністровського режиму Ігор Смирнов був лише свідком цієї церемонії. Таким чином, вже 25 років тому Росія фактично визнала, що стосовно Молдови вона – держава-окупант.

Всі ці 25 років бойових дій в регіоні не ведеться. Але і відновлення територіальної цілісності Молдови не відбулося. Сказати, що при цьому на території Придністров’я утворилася якась самостійна держава, теж було б великим перебільшенням. Швидше – склався кримінальний режим, який існує на російські гроші в атмосфері безправ’я. Але цей режим корумпує не тільки сам себе, а й політиків і підприємців на вільній території. Можна як завгодно довго говорити про боротьбу з корупцією, принципи європейської інтеграції і нової економіки, але коли поруч з тобою – «чорна діра», яка не має справжніх кордонів, але може в разі чого користуватися твоїм законодавством, твоїми митними терміналами та податковими правилами – держави ти не збудуєш. Не кажучи вже про те, що в твоїй країні – справжній осередок антидержавної пропаганди, носії якої постійно взаємодіють з громадянами на вільній території. Чи варто дивуватися, що на останніх президентських виборах в Молдові переміг проросійський політик-популіст Ігор Додон, який не приховує своїх зв’язків із Кремлем. Влада Придністров’я влаштувала спеціальне підвезення своїх виборців на дільниці в Молдові. Так, жителі сепаратистського анклаву – все ще громадяни Молдови, від якої вони хочуть відокремитися. І готові голосувати так, як їм скажуть у Москві.

Коли окупант покине землю Донбасу, не буде різниці між Донецьком і Маріуполем

Зараз, через 25 років після провалу спроби Кишинева відновити територіальну цілісність країни, можна сказати, що Росія досягла успіху в своїх спробах зупинити розвиток молдовської державності. І це при тому, що Придністров’я навіть не має спільних кордонів із Росією. А Донбас – має. І якщо окуповані райони колись увійдуть до складу України на «придністровських» умовах – чи не увійдуть, але стануть такою ж зоною замороженого конфлікту, – то на українську державність чекає така ж катастрофа.

Що робити, якщо немає можливості звільнити окуповані території? Для початку – визнати, що вони окуповані. Що немає контролю над ними. Що ці території – разом зі своїми підприємствами і мешканцями – не перебувають в українському правовому полі. Не треба відмовлятися від своєї землі. Але й не треба робити вигляд, що той, хто живе на вільній Україні, і той, хто перебуває під російською окупацією, мають одні і ті ж можливості. Громадянство – це не тільки паспорт. Це ще й система зобов’язань. Так, потрібен план звільнення Донбасу. Але потрібна і програма допомоги тим, хто хоче покинути окуповані території в тому випадку, якщо окупант не піде. І розуміння тими, хто залишиться, що з певного моменту за їхнє майбутнє буде відповідати окупант.

І ще Україні потрібний справжній кордон. Із Росією і тими територіями, які вона окуповує. Можна називати цей кордон лінією зіткнення, але він повинен бути. А після звільнення Донецька та Луганська – ця межу буде прибрана. Але поки що це фактично такий самий кордон України, як на Хуторі Михайлівському. Це межа, за якою починається окупація.

Потрібно думати не про те, як інтегрувати окуповані території в Україну, а про те, як уникнути такої інтеграції до повного закінчення окупації. Я абсолютно не сумніваюся, що коли останній окупант і останній найманець покине землю Донбасу, не буде ніякої різниці між Донецьком і Маріуполем, Сватовим і Луганськом.

Але поки там є ворог – там є Придністров’я.

Андрій Тетерук: До фактичного надходження це все теоретичні обговорення. РФ краще зосередитись на власній економічній ситуації. США у межах своїх повноважень намагаються підтримати Україну не тільки накладенням санкцій на Росію, а й виділенням коштів.
У попередні роки США виділяли кошти на проведення багатонаціональних навчань, а в 2017 році вперше включена зброя оборонного характеру.
Україна все більше заявляє про себе як сторона, здатна себе оборонити, вони бачать, що зброя, яка буде постачатися, не буде втрачена або передана ворогу. В результаті дій ЗСУ і добровольців американські інструктори вказують на високий професіоналізм наших військових.
Андрій Сайчук: Російські ЗМІ пишуть, що Україна сподівається за цьогорічну допомогу отримати протитанкові ракетні комплекси. Це справді акцент, на якому наголошуватиме Україна?
Андрій Тетерук: Сьогодні ми маємо питання про закупівлю зброї, яка вже не використовується в арміях НАТО, для оборони водного простору Чорного моря. Коли йдеться про закупівлю летальної зброї оборонного характеру, це посилює оборонну стратегію України.
Сьогодні ми маємо протитанкові засоби, розроблені конструкторським бюро ВПК, і їх досить успішно використовують на передовій. Тобто ми не гаємо часу і запускаємо свій військово-промисловий комплекс.

трикутничок це випалена земля після пуску = фоточка для ілюстрації