Обговорення війни расії проти України

Все більше стає зрозуміло, що саме готувалося в Києві. Цитую генпрокурора Юрія Луценка: «знищивши бойовими гранатами дві ложі. Мінометами обрушити купол Верховної Ради і автоматами добивати тих, хто виживе». Луценку я схильний вірити. Кілька експертів, чиїй думці я звик довіряти і які мають інсайд в правоохоронних органах, категоричні – доказову базу СБУ зібрав на совість. Тож, оцінимо. Купол ВР, падаючи здатен наробити ще того лиха. Якщо ж почати з гранат…
Але наріжне питання – а технічно, як добити автоматами всіх хто вижив? Людям від небезпеки властиво тікати – у разі вибухів гранат вони побіжать до виходу. І врятуються, якщо… Якщо на зустріч їм не бігтиме натовп бойовиків. Озброєних автоматами, гранатами, гранатометами… Протягти таку групу в центр – справа не складна. Автобуси з бойовиками з напрямку Обухова по Набережному шосе, Дніпровському узвозу та Парковій алеї вискакують прямо на Грушевського. Тудою ж можна раніше провезти вантажівки з мінометами в кузовах. Враховуючи бардак який панує там перманентно, завезти і розставити їх, справа не складна – аби тільки у виконавців нерви витримали. А якщо ще й заздалегідь зібрати там черговий мітинг «злиденних і обидлених» і спровокувати сутички з поліцією штибу серпня 15-го – поліції точно буде не до того, хто там паркується на вантажівках по периметру Маріїнки. Мітинг можна ще й використати як привід для атаки на будівлю ВР…
Логічно?
Але. «Страна.юа» поставила вірне запитання – Надя Савченко обговорювала деталі операції з військовими. На фіга тоді їй тягнути зброю з Донбасу (Рубаном на бусику), якщо у військових частинах зброї – хоч залийся? Відповідь – питання слушне, якщо у явити, що переворот здійснюватимуть військові. А це вельми і вельми непросто організувати. Уявіть лише на мить. Офіцер піднімає особовий склад. Наказує розібрати зброю. Везе підлеглих у центр Києва. Вивантажує біля ВР. Наказує «вогонь»… А тепер питання – яка вірогідність того, що у відповідь офіцер зразу ж отримає прикладом в лоб і опиниться на асфальті під стволами підлеглих? Бійці, що пройшли фронт – ще ті параноїки (це нормально). Байдуже як вони ставляться до влади – але на відвертий переворот не підуть, примара «руки Москви» перед ними постане зразу ж. Готувати бійців ідеологічно? Накачувати ненавистю до влади? А яка гарантія, що про те не дізнається вчасно ВСП та військова контррозвідка? Соррі, серед заколотників нема особи рівня генерала Піночета, чию волю солдати виконуватимуть, не запитуючи. Отже – ризик зависокий.
Набагато простіше роздати зброю бойовикам, заздалегідь зібраним до певної організації – так робили більшовики з Червоною гвардією. Чи мали заколотники таку організацію? Так мали – і не одну. ГО «Внутрішній корпус батальйону «Донбас», ГО «Антикорупційна армія», «Штаби блокади торгівлі з окупантами» - під-прикриттям дурко-блокади зими 17-го, вони розкинулися по всій Україні (!). Я вже писав про них. Засновники цих ГО через різні структури пов’язані з різними організаціями бойових мистецтв. Як гадаєте – достатньо людей, що мають неабиякий досвід поводження зі зброєю?
Але є проблема – зброю з військових складів взяти не так просто. Нестача буде помічена миттю. А бажано, аби бойовики приїхали уже зі зброєю. Ще краще – розібралися зі своєю зброєю до всіх подій. Взяти зброю з діючої в/ч в таких умовах дуже важко – ніхто з військових не візьме на себе такої відповідальності. В еру фейсбука, його здадуть свої ж, не в міру пильні, підлеглі. Інша справа – зброя з ДиРи, ніде не зареєстрована.
Навіщо ж тоді військові запитаєте ви? А тому, що зразу за розгромом ВР хтось мусить взяти центр Києва під контроль. І цей хтось – військові, залучені до заколоту. Привід благий – солдатам говорять, що вони захищають спокій і конституційний лад. А під їхнім прикриттям…
І ще деталь. Аби рознести гранатами частину сесійної зали ВР, одної Наді замало буде. Треба кілька осіб, які б кидали гранати. Кілька нардепів з помічниками. І ще. Хтось з ВР після перевороту мусить взяти на себе відповідальність за ситуацію в країні до наступних виборів. Хто?
Заглянемо в історію. Надія Савченко - №1 у списку «Батьківщини», але виключена (а її сестра – помічник нардепа «Батьківщини»). Володимир Рубан – колишній член «Українського вибору» Медведчука, теж ніби виключений. Що поєднує ці політсили? Цитую: «Кавджарадзе разом з колишнім керівником адміністрації президента України Віктором Медведчуком, був одним з організаторів поїздки Юлії Тимошенко до Москви, що відбулася 23-24 вересня… протягом тої поїздки була досягнута домовленість про припинення органами Генеральної прокуратури РФ кримінальної справи проти Тимошенко» - Lenta.ru 18 жовтня 2005 р. Нагадую 8 вересня 2005 р. Юлія Тимошенко було відставлена з посади прем’єра. Відомо, що ще весною 2005 р. до БЮТ почали масово переходити нардепи з СДПУ(о) Медведчука, а у списку БЮТ на вибори до ВР у березні 2006 р. від них в очах паморочилося. Про це ще тоді криком кричали нардеп Степан Хмара і екс-нардеп Дмитро Чобіт.
Віктор Медведчук – кум Владіміра Путіна і не приховує своїх проросійських поглядів. Юлія Тимошенко досі винна російському міноборони 405 мільйонів доларів і вона не голосувала ані за визнання Росії країною-агресором, ані за невизнання держдуми РФ через псевдо-вибори у Криму, ані за визнання Героїв небесної сотні. Це – один факт.
І другий факт. Ви знаєте таку організацію «Рух визволення»? Ну звісно, після міхо-майданчика хто ж їх не знає?! А от у червні 2017 р., коли я вперше писав про ГО-шки навколо ВК бату «Донбас», я про цей «Рух визволення» не знав нічого. І майже ніхто не знав. Але він уже існував – був зареєстрований… на одній адресі з «Внутрішнім корпусом батальйону «Донбас». І засновником «Руху визволення» значився Соболєв Єгор Вікторович – ага, той самий. «Рух визволення» – це нардепи Семенченко та Соболєв. Партія «Самопоміч» ще в жовтні відцуралася від їхніх дій на міхо-майданчику. Міхо-майданчик зібрав нелегал Саакашвілі, прорив якого через кордон забезпечувала… нардеп Юлія Тимошенко. Вона була єдиним головою фракції ВР, хто був присутній при прориві Саакашвілі в Україну.
Достатньо інфи для роздумів?
Після розгрому ВР, і загибелі керівників країни хтось має взяти відповідальність за країну. Хто? Очевидно – ті нардепи, хто виживе в бійні. А незгодних вгамують війська на вулиці і бойовики.
І останнє. За словами джерел виходить так, що підготовка перевороту СБУ стала відома випадково – завдяки офіцерам, з якими балакала Савченко і які донесли куди треба. Тобто, виходить так, що якби вони не донесли, або якби працівники СБУ вирішили, що в хлопців надто розігралася уява – сталося б непоправне… Врятував випадок? Можливо. А можливо й ні. Відомі приклади, коли отакі «щасливі випадки» ставалися завдяки ворожінню одної дуже доброї структури з містечка Ленглі, яка інформацію, подекуди, має прямо з Москви. І от якщо до ситуації справді дотичні веселі хлопці зі славетної Вірджинщини – заколотникам час тікати.
Бажано – на іншу планету.

Я конечно могу и дальше ёрничать, но вот о серьёзном полагается писать по серьёзному...
На лётном поле харьковского аэропорта нас уже ждали вертушки. И вот здесь произошёл некий разрыв шаблонов. Три потрёпанных армейских «коровы», именно так в армии иногда называют вертолеты Ми-8, задумчиво вращали огромными винтами. Никаких тебе «феррари» небесных с позолоченными лопастями. Простые, зеленого цвета армейские небесные трудяги, возрастом чуть младше меня. 
Бегом из самолета и по вертушкам. 
Да, без чаепития с представителями местной власти и прочими протокольными забубонами. Руки пожали друг другу и вперёд. Времени в обрез...
На вертолете я летел первый раз. Ссыкотно однако. Пилот ведёт машину впритирку с верхушками деревьев. Казалось ещё немного и шасси чиркнет по обнаженным акациям. Огибая рельеф, зелёная птица взмывает вверх и сразу же проваливалась вниз, а вместе с ней и ты летишь куда-то. Борт идёт прижимаясь к земле. Там безопасней. Мы уже были над территорией, где за свои ошибки можно услышать «герої не вмирають». Вернее уже не услышать...
Час лету. Приземлились, так же в темпе расселись по джипам, микроавтобусам и дальше. 
– Мы сейчас где?
– В Луганской области.
– Да я понимаю, что не в Индии... А где конкретно?
– Без понятия...
Хотя то, что вижу за грязным, забрызганным серой жижей окном «Спринтера» одновременно напоминает любой участок линии фронта где есть террикон. Разбитые в хлам дороги, где на квадратный метр асфальта зияют пять больших ям. Покосившиеся заборы и внезапно постаревшие на полвека дома.
– Джипы уходят на точку, «Спринтер» с машиной сопровождения пусть ждут возле магазина.
– Плюс
– Семнадцатый плюс. Повнимательней там парни.
Я в микроавтобусе. Без оружия становится не уютно. Посмотрел на ребят из охраны Президента и нервы угомонились. Если надо, эти мальчишки отработают на пятерочку за себя и ещё за троих таких как я. Но лучше не надо.
Бывшая серая зона. Село Катериновка. Именно сюда ехала Сабина. Помочь гражданским. БРДМ, в котором находилась медик из 10-й бригады «поймал» ордынский ПТУР. Девушка погибла...
Возле магазина волнуется людская масса в несколько десятков человек. В основном возрастом от сорока и дальше. Женщины, некоторые из которых держат на руках лопоухих шпингалетов, взяли в плотное кольцо замгубернатора. Разговор содержательный, без истерик. Странно, наверное только здесь люди ещё умеют ценить время. Как своё, так и собеседника. Среди военных мелькнуло знакомое лицо.
– Привет Глеб.
– Здарова Кот. 
– А куда Президент уехал?
– Та здесь недалеко, к парням на позиции.
– На ноль?
– Угу... До орков тысячу сто... Работают суки с восьмиста метров.
– Из чего?! 
– Та из всего подряд... Кстати, бабушки не в курсе, кто сейчас приедит! - Глеб засмеялся и поправил на плече АКС. – Они собрались только с этим чуваком погутарить, - солдат кивнул в сторону чиновника. 
Прошло ещё какое-то время. На дороге показались джипы, петляющие между ямами, словно перепуганные зайцы. Кортеж остановился возле женщин, которые продолжали держать в осаде замгубернатора и следовательно никакого внимания не обратили на подъехавшие автомобили. А вопросов к власти накопилось выше выцветшей мохеровой шапки на голове сухонькой старушки. 
– Ну вітаю вас жіночки! - Порошенко распахнул дверь джипа и ступил армейским ботинком в сельскую грязь. Люди вмиг обернулись и застыли с открытыми ртами, не веря своим глазам. До российских оккупантов доплюнуть можно, то и дело прилетают мины в огороды и вдруг такой гость.
Я вот сдуру начитавшись «правдивой информации» о нулевом рейтинге и всякое такое грешным делом ждал, что сейчас начнётся, дескать чего приехали? Как вам не стыдно на Мальдивы ездить, когда журналистам не на что бюстгальтер купить? И так далее, по утверждённому списку. Вот получилось с точностью, да наоборот. Даже не вспомнили. Огороды и подворья этих людей сепарская арта вскапывает, им бы автобус до Попасной пустить, да кабинет глазнюка оборудовать... 
Замгубернатора облегченно вздохнул. Местные жители переключили всё своё внимание на человека в дорогом свитере. Женщины чуть не плакали. Нет, не потому что увидели Президента, хотя для очень многих, в том числе и для меня, это действительно событие. Они плакали от того, что в их посёлок вернулась Украина...
Время текло, Порошенко спокойно общался с людьми, а вот охрана нервничала. И было от чего. Не дай Бог пару залпов 120-х минометов, и получится одна большая братская могила с видом на террикон. И в кремле сабантуй. На полгода.
– Пане Президент, потрібно їхати!
– Так... Зараз. - Відмахнувся від охорони Президент, та наклонился до шкета, - Привіт. Як тебе звати?.. Максим. А мене знаеш як? - жартував клятий порох в одном километре от передовой...
Кто мне объяснит? Зачем ему это надо? Раз за разом приезжать на передовую. И не одному, а вместе с министром обороны и начальником генерального штаба. И не просто приехать в формате, «привет мальчики... патроны есть?... всего доброго». 
Понимая, что в данный момент даже от охраны уже мало что зависит, он находясь в зоне поражения АГС-17, всё равно никуда не спешит. И когда у ребят отвечающих за его жизнь, желваки гуляют на скулах от волнения, Президент Украины спокойно и не спеша расписывается на частичке государственном символа страны, маленьком флаге с десятком автографов. Пиар? Ну да, политику такого ранга он нужен постоянно! Но зачем для этого тащится в Екатериновку? Вполне можно было отправить замгубернатора с приветом от Президента, а самому приехать в аэропорт Мариуполя, наградить десяток солдат и уехать обратно.
Порошенко чётко знает, что он делает и для чего. Если постоянно дергать за усы старого, облезшего медведя, то в итоге тот начнёт нервничать, чихать, пока не ударится головой об косяк и не свалится без чувств...
И ещё. Поставьте себя на место ребят, к которым на передовые позиции приехал человек в дорогом свитере и с ним фактически вся верхушка военного руководства страны. Безрассудство? Угу... Пойдите и скажите это ему!
Да, и шлем он не надевает.