1. Влада в Україні захоплена антиукраїнсько-антинародними кримінально-олігархічними угрупуваннями, що розглядають Україну не як свою Батьківщину
(більш того — більшість з них навіть не належить до українського етносу), а лише як територію, яку можна по хижацькі використовувати для власного збагачення, а народ України — лише в якості «лохів», яких треба «розводити на бабло».
ВИСНОВОК:
Від цього кримінально-олігархічного режиму годі чекати якихось кроків направлених на будування сильної та незалежної держави та добробут українського народу.
2. Всі політичні партії та рухи, котрі визнають легітимність цього кримінально-олігархічного режиму і грають за його законами та правилами, — є так само антидержавницькими, антиукраїнськими та антинародними.
ВИСНОВКИ:
а) Всі партії та рухи, що легалізовані за законами цього режиму — є частина цього режиму, розуміють вони того чи ні, а отже — є так само ворожими для інтересів українського народу та державного будівництва
б) Будь-яка партія чи політичний лідер, котрі не планують деолігархізації економіки та політики шляхом конфіскації стратегічних підприємств у державну власність — є або слугами кримінал-олігархату, або мріють самі стати такими кримінал-олігархами, перебравши це майно у власні руки.
3. Будь-яке співробітництво з кримінальною бандою державних зрадників, якою за суттю та змістом є правлячий режим, — є праця на підсилення цієї банди.
ВИСНОВОК:
Будь-які політичні сили та лідери, що виголошують свій «патріотизм» та «державницьтво», але при цьому закликають до «об»єднання зусиль» з режимом — є звичайні брехуни та агенти правлячого режиму.
4. Режим добре розуміє, що на кону стоять шалені мільярди та саме життя очільників та функціонерів цього режиму. Також вони розуміють, що будь-яка політична сила, що РЕАЛЬНО буде діяти в державницькому руслі, почне з розслідування їх мільярдних кримінальних оборудок та фактів прямої співпраці з окупантом, що на 100% призведе до конфіскації їх майна та активів, а також — до пожиттевих (у кращому для них випадку) термінів ув’язнення.
ВИСНОВКИ:
а) Вони ні в якому разі не віддадуть владу добровільно через мирні вибори, скинути їх можна лише силою зброї, шляхом повстанської збройної боротьби.
б) Вся організаційна праця патріотів повинна бути зосереджена на 3 головних напрямках:
набір, бойова перевірка та навчання повстанців, формування бойових груп;
добування БУДЬ-ЯКИМ ЧИНОМ зброї, фінансів та спорядження;
революційно-повстанській пропаганді з чіткими акцентами на збройній боротьбі проти режиму.
в) Починати збройну боротьбу з режимом не в далекому майбутньому, а вже зараз, з доступних для повстанців цілей, щоб:
не дати закріпитися і зцементуватися режиму;
перевірити та загартувати в бою наявні кадри і загітувати таким чином до своїх лав нових патріотів;
захоплювати зброю, фінанси та спорядження.
5. Кримінально-олігархічний режим на 100% контролює публічні ЗМІ і може як завгодно маніпулювати масами в своїх інтересах.
ВИСНОВКИ:
а) Повстанці-революціонери повинні дивитися не на те «що скаже народ» (бо, у своїй більшості, він скаже те, що йому вкладуть у мозок олігархічні ЗМІ), а діяти, виходячи лише з питань ефективності революційної боротьби.
б) Вести агітацію шляхом, який неможливо взяти під ворожий контроль: бойовими акціями, через Інтернет, вуличними графіті/трафаретами та листівками/стікерами.
6. Кримінально-олігархічний режим в Україні тісно пов’язаний і координує свої дії з таким самим російським режимом. А отже — він разом з окупантом буде робити і робить зараз все, щоб придушити революційні настрої у суспільстві. Саме для цього робиться все, щоб перевести відкриту війну Росії проти України у довготривалий затяжний конфлікт за принципом «ні війни-ні миру» і використовування такої ситуації для прикриття пограбування України та встановлення поліційної диктатури.
ВИСНОВКИ:
а) Теза «спочатку переможемо на фронті, а вже потім будемо воювати з режимом» є повністю хибною: режим зробить все, щоб ніякої перемоги і звільнення українських земель не відбулося і з фронту не повернулись би тисячі навчених злих бійців, сім»ї котрих режим пограбував в тилу. Саме для цього йому й потрібні різні «мінські домовленості», і саме тому він так фанатично вимагає їх виконання на фронті. Тому революційна теза повинна бути: «Без знищення кримінально-олігархічного режиму — неможлива перемога на фронті».
б) Будь-які вигуки «створюючи хаос в тилу ви допоможете Москві!» — треба вважати ворожою агітацією кримінал-олігархату, бо саме він активно допомагає окупанту як матеріально, так і роззброюючи армію та забороняючи їй вести нормальні бойові дії проти ворога. Знищення кримінал-олігархата і встановлення патріотичної влади прямо переведе війну з розряду шизофренічного «АТО» в нормальні повномасштабні бойові дії, до яких агресор абсолютно не готовий. Крім того, будуть перекрити багатомільярдні потоки фінансів, ресурсів та транзиту до ЄС, завдяки яким Росія й може продовжувати цю війну.
в) Переведення економіки на нормальні під час війни воєнні рейки (що можливо лише після знищення кримінал-олігархату) — повністю змінить в кращій бік обороноздатність країни і боєздатність армії.
г) Теза «Путін скористується повстанням і нападе» — також не витримує критики: він ВЖЕ напав і повстання в тилу аж ніяк не впливає на боєздатність військ, більш того — військо перестане отримувати відкрито зрадницьки накази московської агентури з Києва. Повстанці ж можуть різко наростити боєздатність тих самих добрбатів, що мають і досвід і бажання бити окупанта, але не мають, завдяки зрадництву олігархату, відповідної зброї.
7. Революції організовуються та робляться не масами (вони лише примикають до вже початого процесу), а революціонерами, котрих завжди є жменька у порівнянні з основним населенням. Тому теза, яку постійно мусолять «теж-революціонери»: «Нас занадто мало для початку революційною боротьби» — є хибною. Маси — то тисячі тон вибухівки, котрі можуть роками гнити без усякої користі, якщо вона не буде здетонована маленьким детонатором. У ролі детонатора й виступають революційні організації. Для того ж, щоб маси підтримали революціонерів — революціонери повинні почати революційно ДІЯТИ, а на скиглити «нас мало!».
ВИСНОВКИ:
а) Треба починати діяти вже зараз, а не чекати пока «маси дозріють до революції». Саме революційна дія й творить революційну ситуацію, а не навпаки, про що писали всі вожді вдалих революцій.
б) Оскільки революціонерів мало (звідки, до речі, то взято? хто рахував? Зека, наприклад, скидало аж ніяк не жменька народу, і ці люди нікуди не поділися) — то й революційні акти повинні бути такі, котрі по силам повстанцям: наприклад, поки що вони не можуть добратися до горлянки генерального прокурора, а ось до районного — легко. На початковій фазі повстанської боротьби головне не якість, а кількість акцій народного спротиву.
8. Радикально-націоналістична фразеологія давно вже стала розмінною монетою різних політичних шахраїв та агентури кримінал-олігархату, завдяки котрій вони пролазять до владного корита та каналізують революційні настрої мас у безпечне для режиму русло: різні «мирні марші», «віче», «рехферендуми» та т.п. Розпізнати їх можна лише по справам: ті, хто закликає до співпраці з режимом, до «мирного опору», «дотримання законів», «діяльність у легальному руслі» — є вороги українського народу, що працюють на антинародний режим.
ВИСНОВОК:
Тотальна недовіра до легалізованих партійно-громадських структур, як до агентури режиму, наскільки б вони не вдавали з себе борців з цим режимом.
ЛЕГАЛЬНИХ РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ І РЕВОЛЮЦІЙНИХ РУХІВ НЕ БУВАЄ.
9. Хибність тези «Ми не можемо вести війну на два фронти!»: можемо і повинні, бо на фронті відкритий ворог, а в тилу — його стратегічна агентура, що робить все, щоб окупант переміг. Крім того, ніякої війни й не буде так само, як її не зміг організувати Зек: якщо пси з МВС, СБУ та ВВ (перейменованих на «нацгвардію») побачать, що до них разом з їх сім»ями повстанці будуть ставитися зі всією суворістю, як до ворогів і зрадників українського народу — вони розбіжаться так само, як вже розбігалися під час Вогняного Майдану. Що ж стосується ЗСУ — то хто точно не піде захищати Зека-2, то це саме вони, після всіх «котлів» та зрад з боку олігархату, та пограбування сімей вояків в тилу.
10. «Не можна покидати фронт!» — ще одна теза, яку використовує агентура режиму. По-перше, ніхто й не каже про відхід з позицій тих частин, що вже є на фронті; по-друге, — в тилу зараз знаходяться тисячі, якщо не десятки тисяч патріотів, що готові хоч завтра приєднатися до повстансько-революційних дій. Тим більш, що кримінал-олігархат активно сам відводить з фронту патріотичні добрбати, які заважають наступати кремлівським партнерам Порошенко. Зайва тисяча патріотів на паралізованому державним зрадником Порошенко фронті нічого не вирішують, а в тилу — вони здатні стати детонатором Народної Революції, що того зрадника змете.
ВИСНОВОК:
Потрібно негайно переорієнтувати всю діяльність з насичення фронту патріотами на насичення їми повстанських загонів в тилу.
11. «Зараз відсутній народний лідер, що всіх нас поведе!» — ще одна мантра, котру постійно співають різні псевдо-революціонери. Хибність тієї тези в тому, що лідера національного масштабу народжує саме боротьба такого ж масштабу, а не навпаки — спочатку лідер, а потім вже боротьба.
ВИСНОВОК:
Не творити «лідерську» організацію, бо лідера легко знищити (як Сашка Білого) чи скурвити (як Яроша). Робити повстанську організацію за принципом мережевої структури, де кожна боївка діє максимально автономно, а стратегічні питання вирішує збір польових командирів (саме за таким принципом працюють ісламські бойові організації, з котрими нічого не можуть вдіяти найпотужніші держави світу). В цьому разі повстанським лідером буде проголошений не політичний балабол, а воїн і вибирати його буде не натовп, а бойові командири.
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
Джерело : http://lisnik1.blogspot.com/2015/08/blog-post_25.html
Сергій Аміров : Поради революціонеру-повстанцю
У зв’язку з поступовим розгортанням в Україні революційно-повстанської боротьби проти кримінально-олігархічного режиму, вирішив дати декілька порад тим, хто вирішив стати на шлях боротьби за власну свободу і звільнення українського народу від влади олігархічної наволочі. Виконання пунктів цих порад дозволить попередити грубі помилки в організації та діяльності повстанських груп і збереже не одне життя, що перевірено на практиці багатьма повстанцями по всьому світу:
1. Перестаньте дивитися на забаганки та настрої натовпу: більшість завжди є контрреволюційною, рабською та тупою. Ви повинні завжди тримати собі на думці, що воюєте не задля того, щоб задовольнити тваринні забаганки юрби, а щоб самому бути не твариною, а вільною людиною.
2. Пам’ятайте про мету вашої боротьби, але живіть сьогоденням: ви будете вільними не десь там у далекому майбутньому, якщо переможете і доживете до того часу, а є вільними ТУТ і ЗАРАЗ саме тому, що над вами більш не мають влади закони встановлені олігархатом для юрби рабів. Тобто, жити треба не ціллю, а процесом, насолоджуючись свободою боротьби, а ціль – лише тримати в голові для направлення процесу таким чином, щоб наближати її. Це дуже важливе психологічне питання, що не дасть вам психологічно виснажитися і розчаруватися у боротьбі, якщо вона триває тривалий час.Наша мета – ВЗЯТИ ВЛАДУ В УКРАЇНІ В СВОЇ РУКИ, але вирвати її з рук олігархату можуть лише ті, хто звільнив свій дух в боротьбі ВЖЕ ЗАРАЗ.
3. Не чекайте різних «лідерів», «вождів» та «провідників», що поведуть вас до перемоги. Таке очікування – то той самий рабський комплекс очікування «месії» чи «доброго царя», на якому й тримаються всі тиранії та диктатури у світі на протязі сторіч. Перестаньте скиглити «що я можу зробити один!» – тільки ви один і тільки особисто можете бути вільним, бо воля не дається зверху, а здобувається в боротьбі кожною людиною самостійно. Звичайно, зібрані в єдиний кулак вільні особистості можуть зробити набагато більше, ніж одинак. Але для цього той кулак повинен складатися зі сталі, а не з лайна.
4. Не чекайте слушних нагод та часів – самі творіть ті нагоди. Якщо в вашому місті чи селищі немає ніякої повстанської активності – робіть її самі тими силами і засобами, які вам під силу. Пам’ятайте, що Зека скинули не кулеметами та гарматами, а камінням та «коктейлями», отже – не треба недооцінювати їх ефективності в революційній боротьбі.
5. Дійте, наскільки це можливо, автономно: у підпільно-повстанської боротьбі, аж поки вона не перейде у масове повстання, практично немає таких завдань, де б вам була потреба поєднувати зусилля декількох груп. А ось провали через зраду та агентів ворога з-за цього непотрібного для праці об’єднання – то найпоширеніша причина знищення повстанських груп.
6. Постійно підвищуйте власний рівень повстанських знань і навичок і рівень конспіративного захисту вашої групи. Не розслабляйтесь від того, що перші ваші повстанські акції пройшли нормально. Бо чим активніше ви будете діяти – тим активніше ворог буде пробувати вас вирахувати та знищити.
7. Забудьте на весь час боротьби про слова «закон», «правосуддя», «права людини» і т.п. – зрозумійте, що до тих пір, поки ви не знищили антинародний кримінально-олігархічний режим, — ці слова використовуються ним лише для маніпулювання натовпом і не існують в реалі. А щодо вас режим буде вживати всі засоби вашого знищення, навіть не оглядаючись на всі ці «закони» та «права». Те саме відноситься і до «світової спільноти»: вона буде допомагати БУДЬ-ЯКОМУ правлячому режиму, поки їй це вигідно і не зачіпає її інтересів. Тому забудьте про заклики до різних «міжнародних амністій» та «ОБСЄ», хіба що використовуйте їх для протирежимної пропаганди.
8. Завжди пам’ятайте, підбираючи людей, що не можна переносити якості людини в одній сфері діяльності на інші. Практично це означає, що не можна вважати людину добрим вояком та підпільником лише тому, що вона має гарну зовнішність, вміє говорити правильні слова та добре співати патріотичних пісень. Якості людини можуть бути визначені лише у тій самій діяльності, до якої ви її залучаєте. Тому розробить для новаків тестові завдання, що повинні перевіряти і готувати їх саме до бойових повстанських акцій.
9. У повстанської боротьбі проти правлячого режиму перемагає той, хто переміг у пропагандивній війні. Тому розглядайте кожну вашу акцію, хай і незначну, саме з точки зору пропаганди. Анонімні акції повинні бути лише в тому разі, якщо просто не можна інакше. В усіх інших випадках – максимально освітлюйте ваші акції і пояснюйте їх значення. Якнайбільш використовуйте для поширення вашої пропаганди Інтернет з його соціальними мережами та блогами, накривайте ваші міста протирежимними графіті та трафаретами, розклеюйте листівки та стікери. Все це коштує копійки, добре конспірується, а ефект має не аби який.
10. І головне: ваше завдання — не сподобатися юрбі, А ПІДНЯТИ НА БОРОТЬБУ ТИХ, ХТО ДО НЕЇ ЗДАТЕН. Тому й всю свою пропаганду націлюйте саме на них, а не на рабське бидло, котре піде туди, куди його поведуть.
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
