Обговорення війни расії проти України

Ох. Мене сьогодні довели до сказу. В Америці є вислів «синдром спокійного касира» - це коли касир мовчить-мовчить, терпить-терпить, ввічливий-ввічливий, а тоді одного дня витягає з-під прилавка автомат і розстрілює чергу. У мене сьогодні сталося щось подібне, тільки навпаки, «синдром терплячого покупця» …
Магазин Ватсон. Магазин біля будинку вже багато років. Продавчині та покупці впізнають один одного, наче давні знайомі. Підходжу до каси. На новій касирці років сорока написано «учєнік». Ніііі, я сьогодні не в настрої вислуховувати російську, але, дивлячись на бейж, розумію, що це неминуче.
Випереджуючи касирку, чіткою українською кажу:
- Доброго дня!
- Добрий дєнь! – не в’їхала учєніца.
Зітхаю. Учєніца продовжує:
- Ето Ваше?
- Так, це моє, - відповідаю чемно і спокійно, - а Ви українську знаєте?
- Знаю! Єщьо что-то хотітє, можєт акціонний товар?
- Так хочу. Прошу мене обслужити українською, - продовжую м’яко.
- С Вас тридцать две грівни, двадцать пять капєєк! – вперто відповідає учєніца.
Ага, отак? Я протягую гроші і кажу вкрадливо:
- Але це не українська.
- У Вас єсть бонусниє 10 грівен, будєтє снімать?
- Так, буду знімати. Але це знову не українська.
- Вазьмітє сдачу, - кладе на прилавок…
Я згрібаю здачу і швергицяю в продавчиню.
- Жєньщіна, что Ви дєлаєте?! – взвізгіваєт учєніца.
Ця дурепа не знала, що в мене на голові є мигалки, а в роті сирена.
- Це Я что дєлаю?! – не витримую я і гаркаю на весь магазин. Мигалки з сиреною включаються на всю потужність. – Я Вас чемно попросила обслужити мене українською мовою! Попросила чотири рази! Я попросила лагідно! Я попросила ніжно! Я попросила ввічливо! Настільки ввічливо, що черга навіть не здогадалася, що мені щось не подобається! Ви ж не просто не відреагували на моє прохання! Ви тулили нахабно своє!
З підсопки прибігла постійна продавчиня, учєніцу як вітром здуло:
- Вибачте, вибачте!
- Вибачте?! Вона заговорить українською тільки тоді, коли в неї уб’ють когось в АТО, тільки спочатку виколють очі, відріжуть пальці і розпорять черево! Нехай ця учєніца мене більше ніколи не обслуговує! Бо я наступного разу за себе не ручаюся! – згрібаю свій товар, виходжу з магазину.
От скажіть мені, люди, є у Вас знайомі в керівництві «Wаtsons»? Бо якщо є, перепостіть їм моє послання.
«Нешановний «Wаtsons» ! Якщо ще раз мене обслужать в мережі «Ватсонса» не українською мовою, я подам в суд і це буде не одна гривня збитків ради хохми, я висуджу у вас за моральну травму, дискримінацію та приниження мінімум на квартиру в Києві і на машину з коробкою автомат. В яку суму влітаєте, порахуйте самі. Віднині ходитиму в магазини мережі «Ватсонс» з увімкненим в кишені диктофоном, тому вам простіше негайно спустити на всі магазини «директиву» з роз’ясненнями обслуговувати клієнтів в Україні українською мовою, так як це ви робите у ваших магазинах у Латвії – латиською, в Литві – литовською, в Естонії – естонською! Ви в цих країнах не тільки їхньою мовою розмовляєте, ви називаєтеся навіть не "Ватсон", а їхнім словом "Драгон", що означає побутові дрібниці. Будете знати, як українців дискримінувати»
Ой, друзі, я вже в передчутті )) Яку мені машинку вибрати, порадьте, щоб було практично і гарненько?

Larysa Nitsoi
Я взагалі-то пухнаста. Останнім часом з мене ліплять монстра. Злу і нетерпиму. Особливо нетерпиму. Ви хоч знаєте, що таке терпіння?
Моє терпіння почалося десь у 12 років.
— Мам, ми росіяни? – питаю я.
— Ні, українці.
— Ну ма, ну згадай, може в нас є десь родичі в росії, хоч далекі?
— Та нащо тобі?
— Хочу бути росіянкою, українці – це забиті колгоспники …

Мені 15 років. Ми з родиною приїхали в гості в Київ.
— Мам, давай у Києві будемо розмовляти російською, не хочу, щоб нас сприймали як селюків

16 років. Я-студентка знайомлюся з компанією хлопців теж студентів.
— Ти што, учішся на украінском філфакє? Ти врьош … нє может бить. Ти нє такая! Там учатся одні лохушкі.

17 років. У нас, студенток, нова розвага після пар ходити з магазину в магазин Кіровограда і питати в продавчинь українською мовою про наявність товару. Продавчині нічого не розуміють. Нас це смішить. Але недовго. Це сумно, що ми на своїй землі як іноземці, і українська мова в Україні чужа і ми чужі на своїй землі.

19 років. Гуляємо увечері з одногрупницями по проспекту Комуністичному.
— Дівчатка, ви собі хочете вірте, хочете – ні, а настане такий час, коли знову буде модною українська мова, вишиванки і «глечики». Як у фільмі «Весілля в малинівці». В Україні розмовлятимуть українською! Ну що ви регочете? Ніяка я не фантазерка – побачите! Ми ще це застанемо!

21 рік. Революція на граніті.
— Мам, не плач, не виженуть мене з інституту… Ми нарешті матимемо Україну, розумієш, і говоритимемо українською!

25 років. Я – мама. Моя дитина заговорила російською. Звідки? Вся родина, близька і далека, україномовна. Ааа, ясно. Мультики. Жодного мультика в Україні українською, жодного фільму українською, жодної передачі. Цитує російською російськомовні мультфільми.

32 роки зустрічаю на вокзалі донечку з дорогущого табору відпочинку. Дитя усміхнене, а очі сумні. Таки випитала:
— Там усі розмовляли російською і називали мене селючкою.
— А звідки були ті діти?
— З різних міст: Житомир, Полтава, Бровари.
— А ти казала, що живеш у Києві, що твій тато працює з президентом України?
— Казала. Мам, їм нічого не докажеш, я розмовляю українською, розумієш?

34 роки. Знову літо, знову доня з табору. Розглядаю привезені «трофеї»: грамоти, нагороди. Відкриваю альбом з фото — в кінці дитячими почерками побажання. Кидається в очі: «Леся, а ты, оказывается, классная девченка!» Горло стискається, бо я вже знаю, що це означає. Моя україномовна дитина знову була «забитою жлобихою». Усі діти 21 день відпочивали, а моя повинна була трудитися – відвойовувати своє місце серед російськомовних однолітків, тільки тому, що україномовна, доказувати, що вона нормальна, не розслаблятися, боротися, щоб отримати визнання ровесників: «А ти оказиваєтся, кльовая». Ну звісно, одразу вона не могла бути кльовая, бо україномовна.

35 років. Помаранчева революція. В моді вишиванки! Ще б українську мову в школи і ВУЗи! Нарешті припинять дорікати: «Ви па-нармальнаму гаваріть умєєтє?»

38 років. Дитина-студентка з друзями відпочиває на морі. Щось моє серце не на місці. Телефоную на мобільний. У доні голос схвильований, якісь різкі голоси:
— Мам, не можу зараз говорити, передзвоню.
— Доцю, що відбувається?!
— До мене приклепалися місцеві, щоб я, селючка, з ними нормальною російською розмовляла. За мене вступилися наші – одному вибили зуба…
Зв’язок обривається. Телефон поза зоною кілька днів. Господи, пора їхати на пошуки, чи що. Аж тут тирлинь-тирилинь. Чужий номер. Виявляється, відбулися не тільки вибитим зубом, а й розбитим новеньким телефоном дочки.

45 років. Революція Гідності. Боже, може ж хоч на цей раз українці в Україні отримають українську! Отримали АТО. Путлєр прийшов визволяти російськомовних. Усі українці — «фашисти, нацисти, хунта».

47 років. Національна дитяча лікарня України. В очі кидаються російські написи на стінах. Чому російські? Якщо тут лікуються діти з усієї України і мова порозуміння в Україні для всіх національностей – українська? Прошу написи зробити українською. Скандал, як посміла в Україні вимагати українську мову? Російськомовні влаштовують цькування. На телебаченні розпинають, топчуть на всю країну, ганять і гудять. Виставляють «вишиватною шизофренічкою».

47 років. Питаю в касирки в магазині, чи знає та українську мову і після ствердної відповіді прошу її обслужити мене українською. Та вперто ігнорує моє законне право. Якби вона спілкувалася з друзями – хай би говорила, якою хоче. Але в даний момент обслуговує мене, українку, в Україні за мої гроші і відмовляє мені в отриманні обслуговування українською мовою. Наполегливо залишаюся ввічливою. Прошу чотири рази. Вперто ігнорує і нахабно дивиться. Перед очима пролітають всі роки незалежності, три революції, вічні докори в «націоналізмі» і наше вічне ввічливе бекання у відповідь. Чемно прошу останній раз — касирка затято ігнорує. Змітаю у відповідь здачу з прилавка їй під ноги. До яких пір мене утискатимуть за українську мову? Скільки це продовжуватиметься?

p.s. Мене засудила вся країна. Плювати, що я поскаржилася, що мене довели. Плювати, що мене ґвалтували. Усміхайся і будь чемною, «бандерівське бидло». Які ще закони? Скільки років присідала в реверансах? Тридцять? І ще поприсідай стільки ж, «вишиватниця дебілоїдна». Проти мене ополчилися журналісти, редактори і ведучі телебачення із закликами не купувати мої книжки, бо ж «мене треба в дурку здати, істеричку тупу!».

Друзі телефонують і підтримують. Тримайся, пухнаста…

в Україні приємним контрастом виглядають царящі в Росії радость і лікованіє, постановка яких довірена лучшим режісьорам страни. Новогоднєє настроєніє там, однако псує той неприємний факт, шо Україна чогось не замерзає, а хунта не валяється у царского крилєчка. При чому, вже третю зиму подряд, хотя ватнікам це твердо обіщали. Секрет такого странного поведєнія України розкрив титан геополітічеськой мислі современності Кобзон, которий на днях висунув сміливу наукову гіпотезу, согласно которій “українці – американські маріонетки”. Тоді все стає на свої місця: українці давно готові рухнуть на коліна, даже мечтають це зробити, но їм мішають коварні американські кукловоди.

Меж тєм, праздніки в Росії ідуть сплошной чередой, скоро начнуться масові народні гулянія з блінами на лопатах і відрами шарового бояришніка. Піськов закупив два вагона баянів, которі в Кремлі планірують порвати по случаю вступлєнія в должность презідєнта США Трампа. Про которого ватнікам встигли розказати, шо ето в доску свой парень, обожає Хуйла, а під сорочкою тайно носить косоворотку.

Но американці не були б американцями, єслі би не іспортили Росії національний празнік – Трамп оказався слабаком. Сначала він вроді держався і з усмешкой отвергав отчоти разведки, согласно з которими Хуйло інспірірував кібератаки. Но потом Трампа завели в темний кабінєт і плотно задвинули штори. Хуйло в цю мить напрягся, подозревая, шо нічого харошого Трампу про нього не покажуть. І точно. Трампу в суцільній темряві показали тайну часть отчота разведки, після чого новоізбраний презідєнт вийшов з чорної комнати сам нє свой. І стараючись не дивитися в сторону Хуйла розпорядився провести дотошне расслєдованіє. Хуйло лише пришиблено видавив із себе “бля…” і полон самих неприятних предчуствій поїхав у монастир.

Тєм временєм глава Роснєфті Сєчін вже которий тиждень в радосном запої: Башнєфть забрав, нафта должна дорожать, ще й дружбан Тіллерстон стає госсєкретарьом США. Тож у Сєчіна цілковита ілюзія, шо єслі не бога за бороду, то Хуйла за муді він схватив крепко. Бо тепер його влівані… тоєсть вліяніє возрастає, і Сєчін мнить себе єслі ще не першою людиною в РФ, то вже й не другою. За возліяніями Сєчін, щоправда, якось пропустив той факт, шо пока він бухав, із Тіллерстоном провели собесєдованіє республіканські ястреби. Которі Рексом осталися подозрітєльно довольні. “Перед тим як врага задушить його нада обнять” – наверняка натякнув містер Тіллерстон, ястреби понімающе кивнули головами.

Пока Сєчін роззявивши рота жде від нафтоаферістів манни небесної у виді високих цін на нафту, алчний американський імперіалізм не дрімає. І засукавши рукава бурить все нові і нові нафтові вишки, даже не дожидаючись інаугурації Трампа. Ціни на нафту рости не хочуть, вони хочуть падати, страни ОПЕК дивляться на це неподобство з поніманієм. З непоніманієм дивиться лише Венесуела, котора впевнено рухається до колапсу під яросний вереск венесуельського зомбоящика про коварних американських імперіалістів, із-за яких прості венесуельці не можуть жити як арабські шейхи. Розвиток ситуації у Венесуелі нам цікавий виключно з наукової точки зору, як модель весьма вероятного розвитку собитій у Росії. Де в налічії є все те, що і в Венесуелі: нафіта + зомбоящик + прибацаний лідєр нації.

В Євросоюзі многі усматрюють наближення фази турбулентності, і перша встряска ожидається від Франції, яка скоро обиратиме презідєнта. Французи по своїй милій привичці традиційно зроблять поганий вибір, але хорошого вибору судя по всєму у них вообще нема. Всі аналітіки в один голос пророкують перемогу Фійону і аналітіков можна понять – нада ж якось реабілітіруваться за провал прогнозів по Брекзіту і США. Між тим ситуація там далеко не така однозначна, шанс, шо аналітики оп’ять проваляться немалий. Тож і ми з прогнозами поспішати не будемо. Для нас важливо, шо розвалу ЄС не буде, як і существенної зміни політичної лінії Євросоюзу относітєльно РФ цього року дід тоже не ожидає.

На тлі ожидаємої глобальної турбулентності островом стабільності виглядає, як це не странно, Україна, яка традиці йно всігда веде себе не так, як інші. Бо коли віздє мир, порядок і стабільність, українці строять барикади. А коли в світі начинається буза, українці раптом вгамовуються і наблюдають за проісходящим вокруг з іронічним усміхом. Ну а чого не улибаться – Армія в нас сильна, і скоро вже весна. Цих двох чинників вже достатньо, щоб відчувати себе спокійно та впевнено.

Сохраняєм бадьорий бойовий дух, держим кулаки за полонених, всіляко допомагаємо Армії та ведемо здоровий спосіб життя.

І слєдім, шоб віздє парядок був! А не то, шо січас)
Свирид Опанасович